Ваши стихи

Выкладывайте сюда ваши стихи,почитаем

У звичній метушні губили час
Горіли нерви ватрою нічною
А ми ішли собі, ішли до бою
Але чомусь не помічали нас.
Лиш іскри в небо піднімались чорне
Але водночас сині-сині кольори
Які прорвалися із чорної діри
Ховаючи коріння Всесвіту старе.
Пробив годинник – хоч іде назад
Енергії закони непотрібні
А навкруги лише одні привітні
Втомитись можна в вирі їх порад.
Та незважаючи на час і втому
Іти, летіти, бігти уперед!
Не мати ніби ніяких потреб
Та повертатися завжди додому.
На що став схожий наш вчорашній світ?
Його з’їда щось ніби без свідоме
Але воно небачене, казкове
Так само як в магнітофоні дріт.
Бездумно нищити що створено роками
А потім крикнути про шлях новий
Коли відбивсь від зграї, втратив рій
Не покидаючи будинку чи вігваму.
У практику не вірячи святу
Останній цвях забити в домовину
І пам’ятати ту дурну хвилину
В яку зустрів лише одну оту.
Відзначити коли настав початок
І зав’язать не вузол а петлю
Служити йти новому королю
Не знаючи про безкінечність папок.
І зауваження зробити тихо
Щоб не завадити нікому – і собі.
І перемігши в вічній боротьбі
Без зброї – відійти на дно.
Якщо є час розкидати каміння
Але немає часу щоб зібрати
І не залишилося сил втікати
Та мати змогу на підміну вміння
Не заслужити і простої долі
Не знайдеш і прості чиїсь думки
І незважаючи на молоді роки
Але перебуваючи на волі.
І класти на чиєсь чоло правицю
Не бачачи ні тіла ні лиця
Що є свідомість – коли знак Тільця?
Дістать останню краплю із криниці.

***
Пуста вулиця. Все навколо ніби вимерло. Про колишнє життя нагадувало тільки пожовкле, опале листя. Але разом з тим воно наганяло сум. Мрячило. Небо, ще зовсім недавно блакитне і веселе, затягнули сірі хмари. Вони міцно скували його, і здавалося, що їм немає краю. Сильний вітер завивав чіпляючись за голі гілки майже сонних дерев. Здавалося, що він пронизує все наскрізь, і примушує природу померти. Непомітно швидко наставала ніч. Хоча й сонця не було видно, але можна було відчути, що воно заходить. Темрява перемагала світло. З кожною хвилиною вітер здавався ще суворішим. Його сильні подихи розкидали холодні сльози неба. Але й він безсилий проти тяжкого мертвого листя, яке скорботною ковдрою окутало землю… А небо продовжувало плакати. Воно оплакувало смерть літа…

А что мне понравилось

Спасибо, очень приятно услишать подобное в свой адрес. Если интересно, могу сбросить еще.

Конечно))))

Я не заплачу. Слез не стало.
Обида выпита до дна.
И, как всегда, на дне бокала
Вся горечь сладкого вина.

Я не поморщилась. До боли
По жилам разливалась желчь.
Ты не любил меня, тем боле –
К чему теперь себя беречь?

Не закричу. Заледенела.
Я разучилась ощущать.
Любила я, да не сумела
Тебя я этим удержать.

Моя любовь тебя хранила,
Моей молитвы легкий стих,
Когда ты был вдали, мой милый,
Ведь я страдала за двоих.

Моя печаль оберегала
Тебя от происков чужих,
Когда тебя я потеряла,
Ведь я страдала за двоих.

Моя тоска слепой жар-птицей,
Чтоб день твой светел был и тих,
Сбирала пламя по крупицам,
Ведь я страдала за двоих.

Как крест несла я это бремя,
И путь мой труден был и лих,
Ты счастлив был все это время,
Ведь я страдала за двоих.

Красиво. И немного грусно.

Спасибо